Архітектура міста - музею Львова
Камерні жанри вокальної та інструментальної музики
Культурно-освітня діяльність Києво-Могилянської академії
https://docs.google.com/document/d/1UIBQ_zDZez_JUJ5Kjcxl9YVH6idMbGvVArOu81r2nLM/editІсторичне тло розвитку культури козацько-гетьманської доби. Героїко-патріотичний дух епохи, лицарські ідеали козацтва
https://docs.google.com/document/d/1wrpioNr5HB_fxRSuQZbUK5RrgPZRyTNQNp8KHHbY76E/editТема: Живопис другої половини XVI – першої половини XVII ст. (монументальний живопис, іконопис, портрет, книжкова мініатюра).
В другій половині XVI – першій
половині XVII ст. було виконано чимало
настінних розписів в мурованих церквах, проте більшість з них загинула (церкви
Золочева, Меджибожа, Гощі, Охлопова та ін.).
На території Західної України збережені лише
розписи дерев’яних церков першої половини
XVII ст., виконавці яких — народні майстри (розписи церкви Св. Духа в
Потеличі, церкви Воздвиження Чесного Хреста в Дрогобичі.). Ці монументальні
цикли виконані темперою безпосередньо на зрубі, колорит побудований на простому
співвідношенні основних кольорів. Розписи декоративні, площинні, фігури в
просторі показані без перспективного скорочення. Найчастіше центральне місце в
розписах посідає страсний цикл і тема єднання українських земель (зображення
Св. Бориса і Гліба, Печерської Богородиці з Антонієм і Феодосієм). В сценах
страсного циклу знайшли відгук політичні і національні проблеми часу, роздуми
над соціальною несправедливістю. В деяких сюжетах спостерігається конкретизація
образів. Для полегшення сприйняття
сюжетів в сцени внесені елементи сучасності: костюми, предмети побуту, в
персонажах підкреслені національні особливості («Володимир і Ольга»,
«Покладання у труну» з церкви в Потеличі). Традиційні біблійні сцени
переусвідомлені з щирістю і безпосередністю народного світосприйняття.
Пам’ятки Правобережжя цього
періоду практично не збереглись. В 40-х рр. XVII ст. були виконані розписи
церкви Спаса на Берестові в Києві. Виконавці — майстри з Афону. Живопис
виконаний у традиціях візантійського малярства та консервативних формах. У
настінному ансамблі особливу увагу привертає створений на рівні мистецьких
досягнень портрет П. Могили в сцені «Моління» (імовірно виконаний київським
художником).
Розвиток іконопису доби Ренесансу
відбувається в умовах загострення ідеологічної боротьби православ’я з
католицизмом, напруженої атмосфери тогочасного життя. Ідейно-художню
скерованість тогочасного іконопису визначають не священнослужителі, а активне
демократичне середовище — українське міщанство, що організовується у братства.
Починаючи з XVI ст. на іконах все більше
з’являється підписів живописців, що свідчить про піднесення їх самосвідомості,
зміни становища у суспільстві (Василь із Стрия, Мишко та Федуско із Самбора,
Кузьма з Рогатина, Іван із Перемишля, Лаврентій Пухальський зі Львова). Все
активніше позначається вплив західноєвропейського мистецтва на іконопис, також
спостерігається значне піднесення народного мистецтва і відповідно його вплив
на професійне.
Вже в першій половині XVI ст. в
українському іконописі поступово виявляються риси, характерні для мистецтва
Ренесансу:
1. Елементи реалізму
(тривимірний простір);
2. Нове розуміння образу людини
(прагнення до гармонізації образу, увага до пропорційності постаті, відмова від
її надмірної подовженості). Українізація ликів святих стає визнаним правилом;
3. Звернення до засобів
симетричної композиції;
4. Широке застосування
ренесансних орнаментів у тиснених і гравірованих тлах і німбах, прикрасах одягу
(рослинні мотиви — виноградна лоза, листя аканту, дуба, квіти і плоди);
5. Введення в композиційну
структуру ікони елементів ренесансної архітектури (мотиви арок та колон),
деталей з українського побуту, поява українського пейзажу.
6. Виняткове колористичне
багатство ікон.
Пам’ятками ренесансного
іконопису, де проявилися його основні риси є "Благовіщання", майстер
Федуско з Самбора, "Преображення" з Яблунева, "Богоматір і
Петро" з Наконечного ).
Ренесансний іконопис розвивається
як на Сході, так і на Заході України. На Сході провідне значення відігравала
школа Києво-Печерської Лаври. Пам’ятки іконопису тут практично не збереглись, проте їх високий рівень
засвідчують літературні джерела, книжкова мініатюра, гаптування та інші твори
цього періоду. На Заході складаються сильні іконописні осередки (Волинь
(Перемишль), Галичина (Львів), Закарпаття, Буковина). Провідна роль належить
львівському малярському осередку, де існує цехове навчання та цілі родини
ікономалярів.
Приклад визначних досягнень
українського ренесансного іконопису — три збережених іконостасних комплекси
Західної України першої половини XVIІ ст. — П’ятницький, Успенський,
Святодухівський іконостаси.
1. Іконостас П’ятницької церкви у
Львові. Виконали львівські майстри Ф. Сенькович, Л. Пухало на зламі XVI - XVIІ
ст. Являє собою повністю збережений класичний ренесансний п’ятиярусний
ансамбль, включає намісний, празничний, апостольський, пасійний, пророчий ряди.
Розташування іконних ярусів відзначається дзеркальною симетрією, в обрамленні
ікон застосований мотив півциркульної арки або прямокутника. Образи намісного
ряду відтворені в ідеальних фронтальних позах. Інтер’єри та екстер’єри
празничних і пасійних рядів заповнені ренесансними мотивами порталів, колон,
арок, галерей. Найпримітніше явище іконостасу — апостоли, кожен з яких
сповнений гідності, глибокого духовного зосередження та окреслений як видатна й
індивідуальна особистість. Колорит ікон — прозорий та ясний.
2.Іконостас Успенської церкви у
Львові. Виконаний в 30-40-х рр. XVIІ ст. Автор — Ф. Сенькович (свята,
святителі, пророки), після пожежі іконостас дописаний його учнем М.
Петрахновичем (намісний ряд, апостоли, пасійний ряд, частина празників). Тут
майстри відмовляються від локального колориту і досягають пластичних переходів,
застосовуючи лесування олійними фарбами. М. Петрахнович активніше звертається
до спадщини західноєвропейського мистецтва. Для його образів характерна
посилена драматизація, більша монументальність, пружність та матеріальність форми,
більш насичений, глибокий та важкий колорит. В образах святителів і апостолів
відтворені українські діячі часу (створена портретна галерея доби).
3. Іконостас церкви Св. Духа в
Рогатині (Івано-Франківська обл.). Виконаний
в 1650 р. Імовірно створений львівськими майстрами. П’ятиярусний, суворо
симетричний ансамбль з суто ренесансною конструкцією та різьбленням. Створений
на межі двох епох, характеризується оптимістичним характером, що зумовлений
визвольним піднесенням.
Окрема сторінка українського
ренесансного іконопису — народна ікона крайніх західних земель (Перемищина,
Закарпаття, Лемківщина). Творчість народних майстрів позначена фантазією та
сміливістю інтерпретацій. Характерно є архаїчна візантійська іконографія святих
та традиційні іконографічні схеми, оживлені народними традиціями. Народні
майстри активно звертаються до навколишнього життя, наповнюють свої твори
народним типажем, фольклорними
елементами, мотивами реальної природи. Народні ікони позначені яскравим
колоритом, чудовою формою контурів та ритмікою площин.
Традиції українського портрету
зароджуються ще в давньоруському живописі (портрет сім’ї Я. Мудрого в
Софійському соборі, портрет сім’ї Святослава в "Ізборнику
Святослава", портрет Ярополка і Ірини в "Трірському псалтирі").
Ряд середньовічних українських ікон містять портретні зображення донаторів.
Процес відокремлення портрету від ікони та виділення у самостійний жанр
живопису припадає на другу половину 16 ст. Український портретний живопис другої
половини XVI - першої половини XVIІ ст. формується під впливом європейської
ренесансної культури, проте також тісно пов’язаний з іконописними та
давньоруськими традицій.
Раннім типом портрету були
донаторські портрети, для яких характерне іконографічне вирішення. Постать
портретованого в темному аскетичному вбранні зображена навколішках з молитовно
складеними руками. Образи характеризує мужня простота, стриманість почуттів,
підкреслена набожність і смиренність (Портрети
Яна Гербурта, Костянтина Корнякта). Світський портрет з’являється наприкінці
XVI - початку XVIІ ст. В ранніх світських портретах під впливом італійського
живопису, основна увага звернена на обличчя портретованого, внутрішню
характеристику образу (портрет Костянтина Острозького, Стефана Баторія). На
початку XVIІ ст. поширюється парадний портрет. Портретований зображується у
повний зріст біля столу з коштовною скатертиною, на тлі колони, обвитою
драпіруванням. Різновидом парадних були
шляхетські портрети, для яких характерна імітація пози короля (вплив
іспанських двірських взірців). Для світського типу портрету характерно активне
підкреслення суспільного становища людини, прагнення до видовищної показності,
парадності та ідеалізованої винятковості портретованого, героїзація особи
("Портрет невідомого у червоному кожусі", портрети Івана Даниловича,
Яна Жевуського, Криштофа Збаразького, Олександра Корнякта). Міщанський портрет
відрізнявся від шляхетського стриманою колірною гамою, гострішою
індивідуалізацією образів, натуралістичною передачею матеріальності речей. До
такого типу портрету передусім ставились вимоги точності зображення, втілення
характеру твердої та рішучої людини, відображення добропорядної
респектабельності і поважності портретованого (Портрет Ю. Бойма).В Західній
Україні отримали поширення специфічні типи вотивного і трунного портрету.
Трунні портрети виконувались на цинкових або срібних дошках і мали однакову
форму (абрис торцевої стінки труни). Трунні портрети позбавлені зайвих деталей
і натуралістично точно передають риси померлого. В живописі Києва і Лівобережжя
портрет відіграє роль засобу втілення суспільних і громадських позицій, формує
морально-естетичний ідеал людини.
Переважно це портрети культурних діячів часу, які дійшли до нас в
пізніших копіях (портрети Захарії Копистенського, Єлисея Плетенецького,
Інокентія Гізеля).
Вже в першій половині 16 ст. у
книжковій мініатюрі помітні впливи ренесансної культури. В орнаментиці панують
рослинні, квіткові мотиви, близькі до народних. Видатна пам’ятка книжкової
мініатюри XVI ст. — Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.), найбільшу художню
вартість якого складають чотири мініатюри євангелістів в обрамленні розкішного
акантового орнаменту. У творі поєднані середньовічні іконографічні зразки та
нові ренесансні риси, що свідчать про реалістичне світосприйняття художника.
Оздоблення Євангелія включає орнаментальні елементи (заставки, ініціали) та
чотири сторінкові мініатюри з зображеннями євангелістів. Заставки та ініціали
виконані у формах традиційного геометричного орнаменту. Чотири сторінкові
мініатюри вміщують зображення євангелістів, кожен з яких — в обрамленні пишної
ренесансної рослинної рамки. Золоте тло та соковиті кольори — сині, червоні,
зелені — надають мініатюрам та орнаментом урочистості та життєрадісності. В
зображеннях євангелістів помітні нові реалістичні віяння. В зображенні Марка
втілений образ серйозної, вольової, діяльної людини. Драпірування одягу подано
ще дещо умовно, але в реальному русі, відчувається об’єм тіла, вся постать
відзначається природністю своєї постави. Багате архітектурне тло при своєму
традиційному умовному характері вже має певну пластичну виразність та
об’ємність.
Поширення інструментального музикування. Табулатури для клавішних,
органу, лютні.
Приклад табулатури для віуели з книги Мігеля де Фуенльяна «Orphenica Lyra» (1554 р.). Червоними цифрами відмічена вокальна партія
Приклад табулатури для віуели з книги Мігеля де Фуенльяна «Orphenica Lyra» (1554 р.). Червоними цифрами відмічена вокальна партія
Табулатура - форма (схема) інструментальної нотації, що використовує замість нот (чи поряд з нотами) букви або цифри.
У типовій табулатурі мелодія показана на кількох горизонтальних лініях, (у випадку з гітарною табулатурою) що відповідають струнам гітари; ноти позначені цифрами ладів і розташовані послідовно по долям.
Переробка в табулатуру вокального оригіналу має назву інтабуляція.
Графічне зображення
Як приклад, розглянемо гітару (оскільки гітарних табулатур набагато більше, ніж будь-яких інших, наприклад клавішних табулатур). Класична гітара має шість струн, пронумерованими від тонкої (першої) до товстої (шостої):
Звук створюється шляхом притиснення струни на певному ладу і її щипком над декою. На табулатурах потрібний лад позначається арабською цифрою. Цифра 0 відповідає відпущенії (не притисненій) струні, символ «x» відповідає приглушеній струні (не звучить в акорді). Довжина ноти характеризується кількістю вільних символів між нотами (тобто, простіше кажучи, кількістю дефісів «-»).
Табулатура вступу композиції «В траве сидел кузнечик»:
Часто табулатури також містять різні покажчики, необхідні для правильної гри. Наприклад:
D |-12-9---------------------------|
A |------12-9----------------------|
F |-----------11-9-11b-9-----------|
C |----------------------11-9-9h11-|
G |--------------------------------|
D |--------------------------------|
У цій табулатурі показано, що сьому ноту потрібно взяти з прийомом «бенд», а останню ноту висхідним легато («hammer-on») - одинадцяту ноту граємо звичайним чином, а дванадцяту граємо лише притисненням відповідного їй ладу. Крім того, замість номерів струн тут позначені ноти, відповідні звучанню відкритої струни - замість стандартного ладу ми (EBGDAE) тут використовується знижений на один тон лад ре (DAFCGD).
Спеціальне ПЗ
В останні кілька років широке поширення отримали табулатури, створені за допомогою спеціальних програм - редакторів табулатур (Guitar Pro, TuxGuitar та аналогічного ПО). Перевага цих програм в тому, що крім розширеного інструментарію написання табулатур (раніше музикантам доводилося задовольнятися текстовими редакторами при написанні табулатур на комп'ютері), вони мають можливість одночасного програшу декількох табулатурних доріжок за допомогою MIDI-синтезатора.
Юридичне питання
На даний час для всього світу той факт, що табулатура не порушує жодних авторських прав, вже стала аксіомою. Проте, ще 9-го грудня 2005 року представник компанії MPA (Music Publishers Association - Асоціація Видавців Музики) оголосив про те, що планується переводити систему розповсюдження табулатур на повністю комерційну основу. Великі сайти з їхніми архівами були змушені закритися «до з'ясування обставин».
Немає коментарів:
Дописати коментар